Попередня частина цього циклу заклала фундамент: ми розібралися, що насправді означає концепція системи-на-кристалі, чому Apple зробила ставку на уніфіковану памʼять і як саме поділяється лінійка M-серії на базові, професійні, високопродуктивні й екстремальні варіанти. З цією основою можна рухатися далі — уже не в ширину, а вглиб, розглядаючи не загальні принципи, а конкретну еволюцію поколінь.
У цій частині ми дивитимемося на M1–M5 не як на маркетингові назви, а як на технічні епохи. Кожне покоління — це зміна техпроцесу, оновлена архітектура ядер, зростання пропускної здатності памʼяті, нові можливості медіаблоків і прискорювачів штучного інтелекту. Але важливо не лише те, що саме Apple вдосконалювала всередині кристалів, а й те, як ці зміни відчуває жива людина — розробник, відеомонтажер, 3D-моделер чи просто користувач, який хоче працювати довше без розетки.
Це не буде сухий перелік технічних даних. Ми пройдемо шлях від M1 до M5 так, щоб відчути сенс кожного кроку: чому одні покоління стали великими стрибками, а інші — акуратними, але важливими доведеннями до ладу; які інженерні рішення вплинули на реальні сценарії; і чому сьогодні межа між «домашнім ноутбуком» та «робочою станцією» інколи розмивається сильніше, ніж здається.
Попереду — подорож крізь пʼять технічних поколінь, де кожне наступне не просто швидше, а й розумніше, енергоефективніше і краще пристосоване до сучасних навантажень. Саме з цього ми й розпочинаємо порівняння.
Як будемо порівнювати покоління
Перш ніж переходити до самої еволюції M1–M5, варто домовитися про спосіб порівняння. У попередній статті ми вже розібрали базову логіку Apple Silicon — що таке SoC, чому уніфікована пам’ять працює інакше, ніж звична RAM, як взаємодіють CPU, GPU й спеціалізовані прискорювачі. Тож тут я не повторюватиму ці основи. Ми рухаємося далі — вже до конкретних змін усередині поколінь.
Щоб не загубитися в технічних нюансах, я відразу окреслю рамку. Ми дивитимемося на процесори з кількох точок: на те, як змінювався техпроцес і енергоефективність; як росли CPU- і GPU-конфігурації; як збільшувалася пропускна здатність уніфікованої пам’яті й максимальний доступний об’єм; які нові можливості з’являлися в медіаблоках; що нового додавалося в AI-частині — від Neural Engine до GPU-прискорювачів для машинного навчання. Але це буде лише половина картини. Після кожного покоління я коротко підсумую, що саме відчуває користувач — де зміни справді помітні, а де вони залишаються скоріше інженерними оптимізаціями.
І тут варто зробити важливу ремарку. Рік тому на сайті вийшов великий технічний цикл — п’ять матеріалів, створених за мотивами аналітики Говарда Оуклі. Там докладно пояснюється все те, що залишається за межами цього практичного тексту: робота широких 128-бітних NEON-регістрів, поведінка кешів, тонкощі пропускних шин, внутрішня будова кристала та логіка взаємодії між обчислювальними блоками. Якщо вам цікаво не лише що змінилося між M1 і M5, а й чому саме так, — цей технічний цикл дасть значно ширший, інженерний контекст. У цій же статті ми свідомо лишаємося ближчими до практики.
Отже, ця частина — про еволюцію поколінь. Про те, як кожний новий M-чип не просто додавав ядра, мегабайти або якийсь черговий «плюс десять відсотків продуктивності», а змінював сценарії роботи: від відеомонтажу й 3D до локального AI й автономності під тривалим навантаженням. Ми йдемо не заради технічних таблиць, а заради того, щоб зрозуміти: якщо сьогодні ви думаєте над оновленням свого Mac, то яке покоління справді принесе відчутну різницю саме у ваших задачах.
M1 — відправна точка
Коли у 2020 році з’явився M1, це виглядало трохи як зміна клімату: не різкий шок, а відчуття, що все стало інакшим — тихішим, прохолоднішим, стабільнішим — і незрозуміло, чому так не було раніше. М1 працював на 5-нанометровому техпроцесі, мав до восьми ядер CPU зі знайомою вже комбінацією продуктивних і енергоефективних блоків, пропонував до восьми графічних ядер і до шістнадцяти гігабайт уніфікованої пам’яті, яка працювала зі швидкістю близько 68 гігабайт за секунду. Для першої спроби повністю відмовитися від Intel це був не просто сміливий старт — це була демонстрація того, що Apple готова будувати комп’ютери за новою формулою.
Медіаблоки M1 тоді ще виглядали стримано: апаратне прискорення H.264 та HEVC, впевнена робота з 4K, базові інструменти кодування й декодування. Жодних AV1, жодних ProRes-акселераторів, нічого «професійного» у тому сенсі, який з’явиться в наступних поколіннях. Але й цього на той момент вистачало для більшості задач, бо архітектура M1 компенсувала відсутність новітніх кодеків масштабним виграшем у загальній енергоефективності.
Що важливіше, M1 різко змінив сам досвід роботи. Комп’ютер перестав бути обігрівачем, який просить ще один вентилятор. Він став тихим, майже домашнім — навіть під навантаженням. Можна було монтувати 4K-відео, працювати в середовищі розробки, тримати з десяток вкладок і паралельно завантажувати великий проєкт — і все це на базовій моделі, не на топових конфігураціях. Уперше за довгий час Mac перестав вимагати компромісів: якщо ти купував ноутбук «не Pro», він таки поводився як справжній комп’ютер, а не спрощена версія чогось більшого.
У базовому тесті M1 набирає близько ~8 200–8 700 балів у багатоядерному Geekbench 6, що стало якірною точкою всього циклу і демонструє той фундамент, від якого починається історія Apple Silicon. Цей рівень продуктивності забезпечував уже тоді плавну роботу редакторів відео, кодів та щоденних задач.
Мені цей контраст добре видно вдома. Моя дружина вже кілька років користується звичайним M1 MacBook Air — на ньому стоїть найновіша macOS, і її абсолютно влаштовує швидкодія. Для її задач (офіс, фото, браузер, базові інструменти) різниці між M1 і новішими поколіннями просто немає. І якщо вона колись оновиться, то зробить це радше через дизайн або через бажання чогось нового, а не через продуктивність. M1 досі дає їй відчуття тієї самої «правильної» швидкості, яку ми зазвичай очікуємо від сучасного ноутбука.
Саме тому M1 можна назвати відправною точкою — не лише тому, що він був першим. Він закріпив у свідомості користувачів новий стандарт: комп’ютер може бути тихим, холодним, автономним і при цьому достатньо потужним для щоденної роботи. Усе, що з’явиться після нього, буде лише розвитком цієї думки, рухом уперед у деталях, але фундамент залишиться саме тут.
M2 — еволюція без драм, але з відчуттям руху вперед
M2 вийшов у доволі делікатній позиції: Apple залишилася в межах того самого 5-нанометрового техпроцесу й не могла зробити стрибка, подібного до M1. Це була не революція, а акуратне доведення ідей до зрілого вигляду. Архітектура лишилася впізнаваною, але стала дещо «ширшою»: у максимальних конфігураціях зросла кількість GPU-ядер (до десяти), пропускна здатність пам’яті піднялась до 100 ГБ/с, а обсяг unified memory уперше переступив межу 16 ГБ — з’явилися моделі на 24 ГБ, і це відчутно зменшило кількість побутових «вузьких місць» для важчих задач.
Приріст процесорної продуктивності був помірним і помітним хіба що на тривалих навантаженнях, натомість графіка прокачалася значно виразніше. Оновлені медіаблоки теж стали відчутним бонусом: робота з відео прискорилася, а підтримка ProRes у старших версіях зробила M2 інструментом не лише для аматорського, а й для більш серйозного монтажу. Але фундаментального зламу парадигми не сталося — це було радше те саме відчуття, коли добре знайому річ доводять до приємного, логічного максимуму.
У повсякденних сценаріях M2 майже не демонструє драматичної переваги над M1. Якщо ваша робота — це браузер, офіс і нескладний код, різниця буде скоріше психологічною, ніж технічною. Та щойно в гру вступає графіка, обробка кількох дисплеїв, монтаж або складніші візуальні задачі — M2 розкривається значно ширше. Це той випадок, коли різниця помітна не кожному, але той, кому вона потрібна, визначить її з першої хвилини.
У моєму оточенні є кілька людей, які працюють на M2, і майже всі вони описують його однаково: «не вибух мозку, але відчутно приємніше».Базовий M2 у Geekbench 6 показує ~9 600–10 000 багатоядерних балів, що означає приблизно +15–18 % до M1. Перехід не виглядає стрибком у майбутнє, радше відчувається як тиха еволюція, яка робить щоденну роботу плавнішою, гнучкішою й менш залежною від компромісів.
M3 — перший справжній стрибок уперед після M1
З виходом M3 Apple нарешті зробила те, чого чекали з моменту появи M1: перейшла на 3-нанометровий техпроцес і серйозно переробила графічну частину. Це був не косметичний апдейт, а відчутне перевизначення можливостей базових і «про»-конфігурацій. Процесорна частина залишилася знайомою — ті самі 8 ядер у базових моделях — але вже тут з’являється інше враження: система працює щільніше, холодніше, стабільніше під довгими навантаженнями, а нові контролери памʼяті та підвищена пропускна здатність у старших M3 Pro / Max / Ultra роблять свої корективи навіть у буденних сценаріях.
Головна революція сталася в GPU. Апаратний ray tracing, mesh shading, dynamic caching — це не «галочка в презентації», а ті самі фундаментальні механізми, без яких сучасна 3D-графіка давно не уявляється. M3 навчився розподіляти GPU-пам’ять значно ефективніше, працювати з великими сценами стабільніше і підтримувати більш передбачуваний FPS у складних моментах. І тут Apple уперше по-справжньому перестала грати в «наздогнати». Їх GPU вже не економні за інергіею замінники вбудованої графіки intel , а починають конкурувати з десктопними дорогими відео адаптерами, чиє тепловиділення починається з сотень ват!
Медіаблоки також отримали новий рівень: швидше кодування/декодування, краща робота з ProRes, розширена підтримка сучасних кодеків — усе це зменшує затримки в монтажі й пришвидшує обробку відео з великою кількістю ефектів. У 3D-задачах, графіці та роботі з великими бібліотеками матеріалів перевага M3 над M2 вже не теоретична: вона відчутна буквально з перших хвилин.
У щоденному використанні різниця теж проявляється: M3 рідше «просідає», тримає пікові навантаження впевненіше і дає відчуття довготривалої продуктивності, коли машина поводиться однаково швидко і в першу годину роботи, і в п’яту.
Є й практичний вимір. У нашій компанії ми адмініструємо багато корпоративних Mac через MDM і завжди обережно ставимося до оновлень: на старіших Intel- і ранніх M-моделях ми тестуємо кожен апдейт macOS, щоб не втратити продуктивність через зайві агенти чи нові системні функції. З M3 ця параноя суттєво менша: система тримає навантаження краще, не «пливе» після оновлень, працює рівно навіть із повним набором корпоративного софту. Це перше покоління, з яким можна впевнено переходити на новіші версії macOS і не очікувати неприємних сюрпризів у швидкодії.
З виходом M3 середній показник багатоядерної Geekbench 6 підскочив до ~11 700–12 000 балів, що складає приблизно +17–20 % над M2. M3 став тією точкою, з якої Apple Silicon виглядає не просто «ефективним» — а зрілим. Це був стрибок, який повернув відчуття розвитку, і водночас покоління, з яким легко жити щодня.
M4 — новий крок у 3 нм, який змінив межі можливостей базових моделей
Поява M4 стала розвитком ідей M3, але напрям цього розвитку відчутно інший. Apple залишилася на 3-нм техпроцесі, проте використала його оновлену версію: чип працює прохолодніше, витрачає менше енергії й показує стабільнішу продуктивність під довгими навантаженнями. Це одразу помітно під час роботи з важкими проєктами — система поводиться передбачувано й не «пливе» після кількох хвилин пікових задач.
Наймасштабніші зміни торкнулися графічної частини. GPU отримав 10-ядерну архітектуру з Dynamic Caching, підтримкою апаратного ray tracing та mesh shading. У M3 ці технології лише окреслили напрям, тоді як M4 вже демонструє їх у реальних сценаріях: сцени з великою кількістю світла, матеріалів та ефектів програвуються плавно, а час рендеру скорочується не за рахунок «потужності заради потужності», а завдяки ефективнішій роботі самого графічного конвеєра.
Обчислювальна продуктивність теж помітно виросла: процесор швидше справляється з послідовними задачами, працює економніше й упевненіше тримає змішані навантаження, характерні для сучасних робочих процесів.Пропускна здатність пам’яті стала ширшою, а максимально доступний обсяг unified memory у деяких конфігураціях збільшили. Для великих фото- й відеопроєктів це важлива зміна: система менше звертається до SSD і рідше впирається у межі кешування.
Окремим напрямом розвитку став блок AI-обчислень. Neural Engine тут значно сильніший, але ще важливішою є робота в парі з оновленим GPU. Моделі машинного навчання швидше «збираються», інференс триває без різких просідань, а оптимізації в системі зменшують локальні пікові навантаження, які на старіших поколіннях інколи створювали відчутні затримки.
Базовий M4 уже стабільно піднімається до ~14 600–15 000 балів у багатоядерному Geekbench 6, що означає приблизно +20–25 % зверху M3.У підсумку пристрої на M4 здатні виконувати задачі, які кілька років тому вимагали професійної лінійки. Монтаж відео з великою кількістю корекцій та ефектів, складні 3D-сцени, робота з важкою графікою чи локальні ML-моделі — усе це стало звичним сценарієм навіть для базових моделей. До того ж зріс час автономної роботи, і пристрій при цьому зберігає стабільну швидкодію. У ситуаціях, коли електрика зникає зненацька, така поведінка комп’ютера має зовсім практичну цінність: робочий темп майже не страждає.
M4 — це генерація, яка врівноважила можливості та енергоефективність так, що навіть «непро» моделі стали повноцінними інструментами для важких задач, а не компромісом.
M5 — покоління, у якому локальний AI перестав бути експериментом
З появою M5 стало ясно, що Apple взяла курс не просто на прискорення алгоритмів, а на зміну самої моделі роботи комп’ютера. Якщо попередні покоління поступово «підтягували» AI-функції, то M5 будується довкола них. Це все ще 3-нм техпроцес, але його третя ітерація працює стабільніше під тривалими змішаними навантаженнями та дає більше простору для енергоефективних оптимізацій.
CPU отримав до десяти ядер у конфігурації 4P + 6E, і найбільше тут відчувається не пікова продуктивність, а здатність довго тримати високу швидкість у складних робочих процесах. Рендеринг, компіляції, симуляції — усе це виконується без характерних «гойдалок», які інколи траплялися на ранніх поколіннях.
Графічна частина змінилася ще помітніше. 10-ядерний GPU став не лише продуктивнішим — кожне ядро тепер містить окремий Neural Accelerator. Завдяки цьому GPU перетворюється на повноцінний обчислювальний блок для задач, які традиційно асоціювалися з Neural Engine. Це дає особливо багато в сценаріях, де відео, графіка та ML працюють разом: наприклад, коли таймлайн у редакторі містить ефекти, корекцію, шумозаглушення й аналітику руху одночасно.
Пропускна здатність пам’яті зросла до 153 ГБ/с — відчутно більше, ніж у M4. А можливість поставити до 32 ГБ unified memory у звичайних конфігураціях змінює правила гри для тих, хто працює з великими моделями, важкими фотоархівами, складними 3D-сценами чи багатошаровими відеопроєктами. Висока швидкість памʼяті тут не менш важлива, ніж її обсяг: система значно рідше звертається до SSD і може оперувати масивами даних без видимих затримок.
Neural Engine отримав покращення, але його сила відчувається саме в поєднанні з GPU. Новий медіаблок працює впевнено з сучасними кодеками, а третє покоління ray tracing і shader-ядер дає стабільний FPS у складних сценах, де багато світла й геометрії. Для творчих задач це усуває цілий пласт технічних обмежень, які раніше доводилося обходити.
Якщо подивитися ширше, то вся лінійка Apple Silicon уже окреслює свій технічний цикл. Перший M1 свого часу набирав близько 8500 балів у багатоядерному Geekbench 6 — саме з цієї точки починається сучасна динаміка розвитку. Новий M5 демонструє приблизно 17 800 балів, удвічі більше за перше покоління, і при цьому приблизно +18–22 % приросту відносно M4. І ці цифри добре відображають те, що відчуваєш у роботі: кодування, рендер, мультимодальні операції та локальні AI-процеси виконуються без зупинок і мікролагів, навіть коли навантаження триває годинами.
Для користувача це означає якісно інший досвід: локальні моделі працюють майже так само природно, як звичайні додатки. Генерація зображень чи відео, реконструкція 3D-сцен, шумозаглушення, AI-ефекти у відеомонтажі, автокорекція звуку — усе відкривається швидко, реагує миттєво і не спирається на хмару. У щоденній роботі це відчувається як новий комфорт: немає очікування відповіді серверів, немає залежності від підключення, а приватність обробки даних залишається локальною.
M5 — це рубіж, після якого ноутбук уже не «наближається» до категорії робочих станцій, а фактично входить у неї. І що важливо — це більше не сценарії вузьких студій чи лабораторій. Такий рівень продуктивності стає повсякденною нормою для всіх, хто працює з новими форматами контенту або розвиває власні ML-проєкти.
До чого ми прийшли
Практичне рішення щодо апгрейду завжди починається з розуміння власних робочих ритмів. Усередині одного покоління M-лінійки доречно рухатися «вздовж», коли є реальна потреба у додаткових ядрах, ширшій шині, більшій об’єднаній пам’яті та стабільній швидкості під час складних завдань. Вибір на користь Pro, Max чи Ultra у цьому випадку не примха, а спосіб уникнути вузьких місць у відеомонтажі, 3D-проєктах, роботі з великими моделями, рендерингу або щільній багатозадачності.
Перехід «крізь роки» — наприклад, з M1 на M3 або з M2 на M4 чи M5 — потребує іншої оптики. Для офісу, документації, браузерів, легкого коду чи звичайної дизайнерської рутини базові моделі нового покоління часто виявляються достатніми. Але щойно в роботі з’являються вимоги до високої пропускної здатності пам’яті, стабільного GPU або продуктивних AI-блоків, різниця між конфігураціями стає відчутною, і її не варто ігнорувати.
Професіоналам варто зупинитися на хвилину перед зміною важкої конфігурації на легку лише тому, що вийшов новий техпроцес. Перехід з Max чи Ultra на «базу» може виглядати логічним на папері, але реальна робота в Premiere, Resolve, Blender, ML-фреймворках чи Xcode показує істину значно чіткіше, ніж будь-які слайди презентацій. У цьому середовищі економія на класі системи здатна знищити переваги, які обіцяє нове покоління.
Є ще один важливий аспект — автономність. Для тих, хто працює в умовах відключень або розраховує на багато годин безрозеткової роботи, нові чипи M4 і M5 приносять дуже конкретну цінність. Вони тримають тривале навантаження рівніше, менше «просідають» під обчисленнями і дозволяють протриматися довше, коли це справді має значення. У таких сценаріях навіть помірний приріст ефективності перетворюється на реальну свободу дій.
